ПРАВО НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація

Євроінтеграційний вектор розвитку України як держави та її законодавства актуалізує необхідність проведення порівняльно-правових досліджень правового регулювання спадкових відносин в Україні та в інших країнах Європи. Поряд із принципом свободи заповіту законодавство передбачає межі такої свободи, насамперед, для захисту майнових інтересів членів сім’ї та найближчих родичів. У законодавстві європейських країн для цього існує дві системи – резерву і обов’язкової частки. В одних країнах (Франція, Швейцарія, Іспанія, Італія) законодавство закріплює поділ спадкового майна на дві частини – зарезервовану (обов’язкову) і вільно відчужувану. Відповідно, заповідач може шляхом складення заповіту розпорядитися на випадок смерті лише вільно відчужуваною частиною спадщини. Система резерву обмежує свободу заповідача у той спосіб, що у заповіті він може розпорядитися лише тою частиною спадщини («вільна частка»), яка перевищує зарезервовану для обов’язкових спадкоємців. В інших країнах, таких як Німеччина, Австрія, Нідерланди, Польща, за певною категорією осіб закріплено право на обов’язкову частку. Тобто спадщина переходить до спадкоємців, призначених у заповіті, проте особи, яким належить мають право на обов’язкову частку, мають право вимоги до цих спадкоємців щодо виплати їм їхньої обов’язкової частки. Для України та інших європейських країн пострадянського простору характерною є саме система обов’язкової частки, хоча вона відрізняється від «класичної» моделі. У разі наявності обов’язкових спадкоємців і прийняття ними спадщини останні будуть спадкувати частину спадкового майна, яка відповідає розміру їхньої обов’язкової частки. Відтак, заповідач і вільний у визначенні кола об’єктів спадщини і призначення спадкоємців у заповіті, проте після його смерті розподіл спадщини буде здійснюватися з урахуванням осіб, які мають право на обов’язкову частку.