НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Анотація

У статті досліджуються питання нормотворчої діяльності у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Акцентується увага на призначенні нормотворчості, яка полягає у формуванні норм права щодо певної групи відносин, а саме моделювання їх з позиції держави.

Наголошено, що суб’єктами нормотворчості виступають суб’єкти повноваження яких безпосередньо направлені на прийняття, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Зазначено, що після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів, відбулося формування  інституціонального середовища реалізації прав інвалідів в Україні, зокрема, набули подальшого розвитку чинні нормативно-правові акти, а також прийнято низку нових законодавчих актів, що безпосередньо вплинули на підвищення рівня реабілітації інвалідів.

Визначено, що не зважаючи на існуючу нормативно-правову основу  у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю залишаються проблеми нормоутворення, зокрема питання реалізації прав інвалідів представлені в документах різної юридичної сили та підпорядкованості. 

Зроблено висновок, що суттєвою проблемою залишається розосередження, недосконалість та суперечливість законодавчих актів у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.

Наголошено, що нормативно-правовий акт повинен належати певній правовій сфері, охоплювати предмет регулювання та відповідати за обсягом регламентації. Нормативно-правові акти у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю обов’язково повинні включати норми права безпосередньо своєї компетенції, без дублювання в інших нормативно-правових актах. В той же час, даний нормативно-правовий акт має бути чітко сформований, складений зрозуміло і якісно та за структурою повинен бути послідовним і стислим.