ПРАВО НА СТРАЙК У ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ: ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВИХ ПІДХОДІВ

Анотація

У статті розглянуто рішення Європейського суду з прав людини, які розкривають еволюцію підходів суду до розуміння права на страйк.

Зазначено, що важливу роль у формуванні підходів до тлумачення та розуміння  права на страйк в контексті статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відіграли такі рішення ЄСПЛ, як: «Унісон проти Сполученого Королівства», «Вілсон, «Національна спілка журналістів та інші проти Сполученого Королівства», «Демір і Байкара  проти Туреччини»,  «Енерджі Япі-Йол проти Туреччини», «Норвезька конфедерація профспілок та Норвезька спілка робітників транспорту проти Норвегії», «Гумперт та інші проти Німеччини».

Проведений аналіз рішень ЄСПЛ продемонстрував еволюцію підходів до розуміння права на страйк: від сприйняття його як непрямого інструменту захисту професійних інтересів до визнання його невід’ємною частиною фундаментального права на свободу мирних зібрань і об’єднань.

Зазначено, що виходячи з того, що права на страйк не закріплено у статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,  Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформулював правові позиції, що право на страйк захищено статтею 11 Конвенції, є важливим інструментом для профспілки для захисту своїх інтересів та  професійних інтересів своїх членів.

Європейський суд з прав людини також сформулював позицію про необхідність забезпечення балансу між реалізацією права на страйк та обмеженням цього права державою, адже право на страйк не є перевагою, не є абсолютним, а тому на нього можуть поширюватися певні умови та обмеження. Однак будь-яке обмеження повинне бути виправданим, тобто має бути передбачене законом, переслідувати одну або кілька законних цілей і бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цілей, чітко сформульованими і передбачуваними.