ІНСТРУМЕНТИ ОЦІНКИ ДОКАЗІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація

Прагнення України відповідати стандартам демократичної держави стало лейтмотивом численних зрушень у вітчизняному правовому полі, зокрема у сфері адміністративного судочинства. Постійне вдосконалення доказування як одного з центральних інститутів кожного процесуального права є запорукою гармонійного розвитку усієї судової системи. Саме тому серед науковців не вгасає інтерес до зазначеної сфери дослідження як загалом, так і принагідно кожного зі складових етапів. Дана стаття присвячена дослідженню останнього етапу доказування - оцінки доказів, що набуло актуальності у зв’язку із залученням зарубіжного інструментарію у вигляді стандартів доказування для її реалізації. Така тенденція з одного боку збільшила поле потенційних наукових розвідок, а з іншого утворила пробільність та неповноту знань як на теоретичному, так і праксеологічному рівнях щодо поняття, місця й особливостей  функціонування стандартів доказування, та способу взаємодії останніх із концепцією «внутрішнього переконання». Метою статті є оновлення фундаментального знання про способи оцінки доказів суддею та надання галузевої дефініцій стандартів доказування, а також визначення поняття та видів інструментів оцінки доказів. Використані методи. За допомогою порівняльно-правового та формально-юридичного методів досліджено сутність поняття доказування як загального, так і галузевого поняття, а також оцінки доказів як заключного етапу доказування в адміністративному процесі. Формально-юридичний метод став основою створення дефініції стандартів доказування й інструментів оцінки доказів у адміністративному процесі. Історико-правовий метод дозволив простежити ґенезу способів об’єктивізації внутрішньої та зовнішньої сторони оцінки доказів. Використання методів гіпотези, припущення та моделювання допомогли створити пропозиції щодо закріплення стандарту доказування у Кодекс адміністративного судочинства як додаткового інструменту об’єктивізації розумового аспекту оцінки доказів суддею. Результати. Встановлено, що серед вчених відсутні істотні розбіжності у розумінні як самого поняття доказування, так і адміністративно-процесуального доказування. Визначено, що оцінка доказів має двокомпонентну структуру - внутрішню (логічну) та зовнішню (правову). З урахуванням менших можливостей об’єктивізації внутрішньої сторони оцінки доказів наведено способи мінімізації помилок при реалізації останннього етапу доказування. Доведено, що комбінування вимог на посаду судді та положень нормативно правових актів повинні поєднуватися із використанням як вітчизняної концепції (за внутрішнім переконанням), так і зарубіжного (стандарти доказування) оціночного інструментарію задля ухвалення справедливо рішення у справі. Запропоноване визначення стандартів доказування, інструментів оцінки доказів та їх видів в адміністративному процесуальному праві разом із пропозиціями внесення змін та доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України. Висновок. Істотні особливості оцінки доказів у адміністративному процесі у порівнянні з іншими процсуальними галузями права відсутні. Наразі різниться полягає у констатації факту наявності або відстуності законодавчої регламентації стандарту доказування у профільному нормативно-правовому акті. Оцінка доказів має  двокомпоненту структуру, а саме зовнішньо-правову та внутрішньо-логічну частини. Встановлено, що внутрішня складова потребує залучення додаткових інструментів оцінки доказів через її переважно неправову природу. Отже, найкращим способом об’єктивізації внутрішньої складової оціночної діяльності є синтез спеціалізованих вимог при відборі на посаду судді та вдосконалення законодавчих механізмів контролю за судовою гілкою влади у поєднанні із закріпленням триступеневої градації стандартів доказування у Кодексі адміністративного судочинства України як практичного інструментарію в руках суддів. Під інструментами оцінки доказів пропонується розуміти шлях або спосіб формування такого стану внутрішнього переконання, яке дозволяє ухвалити справедливе рішення по справі.