ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Анотація

У статті аналізується практика Конституційного Суду України щодо захисту прав людини, окреслюються основні тенденції його правових позицій та оцінюється їхній вплив на національну правову систему.

Дослідження свідчить, що особливого значення набуває механізм конституційної скарги, який надав громадянам можливість безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України у разі порушення їхніх прав. Водночас науковці зазначають, що цей механізм має як переваги, так і недоліки: з одного боку, він розширює можливості судового захисту, з іншого - його ефективність обмежується складною процедурою та вузьким переліком підстав для подання скарг.

У статті також розглядається питання співвідношення національних конституційних стандартів із міжнародними нормами прав людини. Аналіз судової практики свідчить про врахування Конституційним Судом України практики Європейського суду з прав людини, що сприяє гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» ЄСПЛ встановив, що обмеження прав повинно відповідати принципам законності, легітимності мети та пропорційності, і ці критерії активно використовуються Конституційним Судом України  у власній практиці. Окрему увагу приділено питанням обмеження прав людини в умовах воєнного стану.

Автори прийшли до висновку, що Конституційний Суд України є ключовим органом у системі захисту прав людини. Його рішення визначають правові стандарти та формують національну правозахисну практику. Інститут конституційної скарги став важливим механізмом захисту прав громадян, проте потребує подальшого вдосконалення. Сьогодні воєнний стан вимагає особливого балансу між правами людини та національною безпекою. Конституційний Суд України наголошує на необхідності дотримання принципу пропорційності при запровадженні обмежень.