СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

Анотація

Авторами статті здійснено комплексне дослідження суб'єктів, відповідальних за забезпечення екологічної безпеки в Україні, крізь призму публічно-владної діяльності органів державної влади та адміністративно-правових механізмів, що реалізуються у сфері охорони навколишнього середовища. Актуальність обраної теми зумовлена посиленням екологічних загроз за сучасних умов, зокрема внаслідок тривалої антропогенної діяльності, структурних дисбалансів у сфері використання природних ресурсів, а також наслідків масштабної збройної агресії проти України, яка завдала значної шкоди природним ресурсам, об’єктам інфраструктури та екосистемам загалом. У цьому контексті екологічна безпека є не лише складовою державної екологічної політики, а й важливим елементом національної безпеки, що потребує ефективного адміністративно-правового забезпечення.

Методологічну основу дослідження становлять системно-структурний і функціональний підходи, застосування яких дало змогу виокремити та обґрунтувати трирівневу модель суб’єктів забезпечення екологічної безпеки. Формально-юридичний метод використано для аналізу нормативного закріплення компетенції відповідних суб’єктів і процедур адміністративно-юрисдикційного реагування у сфері охорони довкілля. Методи аналізу, синтезу та узагальнення застосовано з метою виявлення проблем узгодженості повноважень суб’єктів публічного управління та формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення екологічної безпеки.

Обґрунтовано, що система забезпечення екологічної безпеки в Україні має складний, багаторівневий і поліфункціональний характер та охоплює широке коло суб’єктів, наділених різними за обсягом і змістом повноваженнями. До цієї системи належать органи загальної компетенції, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, органи державного нагляду (контролю), органи місцевого самоврядування, а також інші суб’єкти публічної адміністрації, які реалізують контрольні, наглядові, дозвільні та адміністративно-юрисдикційні функції у сфері охорони довкілля. Наголошено, що саме суб’єкти владних повноважень відіграють ключову роль у формуванні та реалізації механізмів екологічної безпеки, оскільки вони уповноважені не лише запобігати екологічним правопорушенням, а й застосовувати заходи адміністративного примусу та забезпечувати притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності.

Доведено, що ефективність забезпечення екологічної безпеки значною мірою залежить від чіткості нормативного закріплення компетенції відповідних суб’єктів, узгодженості форм і методів їх діяльності, а також відсутності дублювання або прогалин у правовому регулюванні. Особливу увагу приділено формам і методам адміністративно-юрисдикційної діяльності, зокрема державному екологічному нагляду, провадженню у справах про адміністративні правопорушення та застосуванню санкцій.

Окремо проаналізовано особливості реалізації владних повноважень в умовах воєнного стану та у повоєнний період. Вказано, що держава формує спеціальні методики обрахунку шкоди, завданої довкіллю внаслідок збройної агресії, що свідчить про інституціоналізацію «воєнного» напряму екологічної безпеки.

Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованого функціонального розмежування суб’єктів і їх інструментів для удосконалення процедур контролю, документування порушень і підготовки юридично стійких матеріалів у справах про адміністративні екологічні правопорушення.