СУЧАСНІ ПІДХОДИ У СПРАВАХ ПРО ВІДМИВАННЯ КОШТІВ: АНАЛІЗ ОГЛЯДУ РІШЕНЬ СУДІВ НІМЕЧЧИНИ ТА СУДУ ЄС (2025)

Анотація

У статті здійснено науково-правове дослідження судових рішень у справах про відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом (далі – ВК), прийнятих у 2025 році з урахуванням §261 StGB Кримінального кодексу (далі – §261 StGB) та положень Закону про боротьбу з відмиванням грошей (далі – GwG) Федеративної Республіки Німеччина (далі – ФРН). Дослідження ґрунтується на основі огляду 11 важливих судових рішень, підготовленого німецькими науковцями M. El-Ghasi та J. Klotz і опублікованого у профільному німецькому юридичному журналі Geldwäsche & Recht [1].

Аналіз судових рішень здійснено за уніфікованою схемою, що передбачає послідовний виклад фактичних обставин справи, ключового правового питання, нормативно-правового контексту рішення, позиції суду та доктринального висновку. За результатами дослідження узагальнено сучасні доктринальні підходи, сформовані у практиці судів ФРН та ЄС, щодо тлумачення і застосування кримінально-правових та суміжних механізмів протидії відмиванню коштів (далі – ПВК).

Предметом дослідження є судова практика у справах про ВК, осмислена в німецькій правовій доктрині. Дослідження охоплює підходи, сформовані в практиці судів ФРН та Суду ЄС, щодо тлумачення і застосування § 261 StGB, GwG і положень Директиви (ЄС) 2015/849, зокрема щодо кваліфікації ВК, меж кримінальної відповідальності за самовідмивання, процесуальних стандартів кримінального переслідування та конфіскації активів, а також взаємодії кримінального права з механізмами ПВК – комплаєнсу і фінансового нагляду.

Фокус дослідження зосереджено на виявленні та систематизації доктринально значущих підходів, які простежуються в судовій практиці ФРН та ЄС у справах про ВК. Судові рішення розглядаються не як самостійний емпіричний матеріал, а як джерело правових позицій, релевантних для розуміння інституційної логіки криміналізації ВК.

У межах дослідження проаналізовано, зокрема, такі напрями: розмежування предикатного злочину та самостійного складу ВК; тлумачення винятку самовідмивання (§ 261 абз. 7 StGB) і критерії настання кримінальної відповідальності предикатного правопорушника; процесуальні межі застосування принципу заборони подвійного покарання за одне й те саме правопорушення – ne bis in idem та стандарту початкової підозри; роль конфіскації активів і суміжних позакримінальних механізмів у комплексній системі ПВК.

 Методологічною основою дослідження є аналіз судових рішень, здійснений із застосуванням уніфікованої аналітичної схеми (фактичні обставини – правове питання — нормативний контекст – позиція суду – доктринальний висновок). У межах дослідження використано формально-догматичний метод – для аналізу норм кримінального, кримінального процесуального та адміністративного законодавства у сфері ПВК; функціонально-цільовий метод – для оцінки кримінально-правового значення відповідних діянь і мети регулювання заходів ПВК; системний – для розгляду ПВК як інтегрованої сукупності кримінально-правових, процесуальних, конфіскаційних і комплаєнс-інструментів.

Наукова цінність дослідження полягає у доктринальному осмисленні окремих показових судових рішень судів ФРН та ЄС у сфері протидії відмиванню коштів, а також у розкритті інституційної логіки криміналізації ВК у праві ФРН та ЄС на матеріалі їх аргументації. Сформульовані висновки сприятимуть коректному методологічному сприйняттю іноземної судової практики, зменшуватимуть ризики її некритичної рецепції в національному правовому дискурсі та поглиблюватимуть доктринальне розуміння ВК як автономного кримінально-правового феномену.