ІНСТИТУЦІЙНА СУДОВА ПОЛІТИКА В ЄС: ВЕКТОРИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА ТЛІ НАЦІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

Анотація

Стаття присвячена інституційним аспектам трансформації судової політики ЄС, спричинених процесами цифровізації та публічної артикуляції національних інтересів і правових практик. Простежуються тенденція впровадження загальноєвропейських норм контролю судової політики, яка зустрічає оскарження та демонстрацію розбіжностей на національному рівні. Вивчено досвід ЄС щодо інституціоналізації судової політики, який передбачає закріплення обґрунтованих правових практик в конкретних процедурах та прецедентах. Встановлено, що сучасні судові практики ЄС набувають характеру функціональної фрагментованості, особливо на периферії ЄС. Розглядаються розбіжності між прагненням Суду ЄС до цифрової та процесуальної адміністративно-правової модернізації та тенденціями національного тлумачення адміністративно-правових інновацій. Охарактеризовано позицію Суду ЄС щодо взаємодії з національними судовими системами, яка вимагає більшої фактичної та юридичної відповідності від національних суддів. Розглянуто особливості тиску внутрішнього політичного втручання на судові інституції ЄС. Увага приділена інституційним повноваженням Суду Європейського Союзу (CJEU), який виступає як нейтральний арбітр судової політики. Виявлено, що впровадження цифрової відкритості демонструє, що Суд ЄС прагне розвивати публічну легітимність рішень та протидіяти наративу «демократичного дефіциту». Встановлено, що інституційна політика Суду Європейського Союзу полягає в прагненні до формування єдиного адміністративно-правового простору ЄС. Виявлено позиції зарубіжних дослідників-правознавців стосовно недостатньої дієвості адміністративно-правових інструментів примусу для забезпечення дотримання стандартів в умовах, коли національні законодавчі органи вирішують уповільнювати інституційні зміни судової політики на національному рівні. Представлено зміст адміністративно-правових суперечністей між напрямками технологічного розвитку Суду ЄС та повільним впровадженням інновацій з боку держав-членів. Відзначено неповну реалізацію реформ або «відступи назад».  Виявлено  розрив між «де-юре» повноваженнями Суду ЄС та «де-факто» їх впровадженням національними суб'єктами, який набуває ознак кризового явища інтеграції європейської судової системи. Також розглянуто національні прецеденти політично мотивованих рішень стосовно посадових осіб системи судочинства та нагляду за законністю в державах-членах, які демонструють недостатню захищеність та автономію судової системи окремих держав-членів ЄС. Підкреслено, що національні судові органи стикаються з внутрішнім політичним тиском та виснаженням ресурсів, внаслідок чого механізм «попередніх рішень», запроваджений на рівні ЄС, стає джерелом конфліктності. Наголошено, що перехід до більш прозорої та інтегрованої в адміністративно-правовому вимірі судової системи ЄC є вимогою її інституційного розвитку. Встановлено, що подальший розвиток судової політики ЄС буде визначатися балансуванням можливостей зовнішнього та внутрішнього судового правозастосування. Підкреслено, що інституційний аспект судової політики ЄС втілюється в розробці загальноприйнятих процедур та нормативів судового розгляду, а також апеляційних процедур і розбудови інноваційної інфраструктури судочинства. Зроблено висновок, що чіткий зв'язок кодифікаційних та інших узагальнюючих актів з основоположними актами ЄС (зокрема, з договорами про функціонування ЄС) формують інтегровану правову реальність, яка «програмує» конкретні відповіді на запити національних судових систем держав-членів.