СУДОВЕ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ТА БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАХИСТОМ ПРАВ ДИТИНИ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей судового оскарження рішень, дій та бездіяльності органів опіки та піклування, пов'язаних із захистом прав дитини на основі правозастосовчої практики судів різних інстанцій.

Зазначається, що органи опіки та піклування здійснюють публічне адміністрування та забезпечують реалізацію особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх, що породжує на практиці виникнення  непоодиноких випадків судового оскарження їхніх рішень, дій та бездіяльності.

На основі аналізу конкретних судових справ встановлено, що предметом оскарження стають саме ті рішення органів опіки та піклування, які приймаються при вирішенні спорів між батьками щодо участі одного з них у вихованні дитини та визначення місця її проживання, тобто у випадках, коли орган опіки та піклування виступає альтернативою суду у вирішенні спору по суті.

Узагальнення сформованої правозастосовчої практики дало можливість зробити висновки, що судове оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів опіки та піклування є важливою гарантією захисту прав та законних інтересів дитини, її батьків та інших заінтересованих осіб. При цьому, як демонструє практика судів, визначальним під час звернення з відповідними вимогами є правильне встановлення юрисдикції спору з урахуванням характеру спірних правовідносин, змісту заявлених вимог та правової природи оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності, а також відповідача.

Особливу увагу зосереджено на важливості визначення належної юрисдикції у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів опіки та піклування. Обґрунтовано, що визначальним для встановлення юрисдикції є не статус органу як суб'єкта владних повноважень, а характер спірних правовідносин: якщо рішення безпосередньо пов'язане з реалізацією чи захистом сімейних або особистих немайнових прав, спір розглядається в порядку цивільного судочинства, тоді як невиконання органом покладеного законом обов'язку ухвалити рішення чи вчинити владно-управлінську дію є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.