СУБ’ЄКТИ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У СФЕРІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ КРОВІ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті здійснено комплексний адміністративно-правовий аналіз системи суб’єктів владних повноважень, залучених до забезпечення функціонування системи крові в Україні. Актуальність дослідження зумовлена особливим значенням належного забезпечення закладів охорони здоров’я донорською кров’ю та компонентами крові для реалізації конституційного права людини на охорону здоров’я і медичну допомогу, а в умовах воєнного стану – також для стійкості системи охорони здоров’я та задоволення потреб сил безпеки і сил оборони.

Методологічну основу дослідження становлять системно-структурний і функціональний підходи, за допомогою яких визначено місце окремих органів та установ у механізмі публічного управління системою крові. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу нормативного закріплення їх компетенції, а методи аналізу, синтезу, класифікації та узагальнення – для розмежування понять «суб’єкт системи крові» та «суб’єкт владних повноважень», встановлення характеру взаємозв’язків між відповідними суб’єктами й формулювання пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення цієї сфери.

Обґрунтовано, що передбачене законодавством коло учасників системи крові є ширшим за систему суб’єктів владних повноважень у цій сфері. Наявність у юридичної особи статусу суб’єкта системи крові, лікарняного банку крові, лабораторії трансфузійної імунології або іншого учасника відповідних правовідносин сама по собі не наділяє її владною компетенцією. Запропоновано розглядати систему суб’єктів владних повноважень у сфері функціонування системи крові за трьома функціональними рівнями: 1) стратегічно-нормативним; 2) управлінсько-координаційним; 3) дозвільно-контрольним. Визначено місце Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та Національного трансфузіологічного центру в цій системі. Окремо встановлено правову природу Національного трансфузіологічного комітету як дорадчого колегіального органу, який не слід ототожнювати із самостійним суб’єктом владних повноважень.

Доведено, що перспективним напрямом удосконалення законодавства є чіткіше нормативне розмежування координаційних, регуляторних і контрольних повноважень основних інституцій системи крові та визначення правової природи рішень Національного трансфузіологічного центру у відносинах із суб’єктами системи крові.